Національно-патріотичне виховання в школі

Національно-патріотичне виховання особистості у навчальному закладі як стратегічне завдання школи: здобутки, пошуки та перспективи

Виховання в сучасній освіті займає особливе місце, адже сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. «Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання… Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості», - зазначено в Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді.

В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою  формує майбутній розвиток Української держави.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості.

Патріотизм – це основа, головний критерій оцінки громадянськості, ступінь її розвиненості. Його змістом є почуття любові до Вітчизни, до України, відданість їй, народу, гордість за його минуле і сучасне, прагнення захистити його інтереси.

На виклики суспільства ще з 2008 року у навчальних закладах району реалізується районна Програма національного виховання учнівської молоді на 2008-2020 роки (далі Програма), яка визначає пріоритети в системі національного виховання учнівської молоді через формування системи життєвих цінностей.

Кожного року проводиться моніторинг рівнів сформованості ціннісних ставлень особистості для удосконалення діяльності педагогічних колективів з учнями.

Цьогоріч важливим завданням для педагогів була розробка механізму реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді, яка затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 16 червня                   2015 року № 641. Як в основі Програми, так і в основі системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації, а також створення інформаційно-методичного забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання дітей та молоді та інформаційного ресурсу, присвяченого національно-патріотичній тематиці.

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів. Розвиток патріотичного виховання слід починати із засвоєння дитиною азбучних істин того, що процес цей довготривалий та нелегкий. Для того щоб він був результативним, необхідно дотримуватись певних принципів: зацікавленість дитини; безпосередня участь кожного учня у підготовці та проведенні заходів; систематичність та системність; різноманітність тематики; урахування вікових особливостей .

У методичних рекомендаціях МОН України щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах говориться, що важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

У молодшому шкільному віці у дитини формується здатність пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого об’єднання, як учня, виховується любов до рідного дому, школи, своєї країни, її природи, до рідного слова та державної мови, побуту. У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, любов до свого народу, нації, Батьківщини, почуття поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод. У старшому шкільному віці виховується прагнення жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її національного демократичного відродження; працювати на її благо, захищати її, поважати Конституцію України і дотримуватися законів; володіти рідною та державною мовою, визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

На думку В. Сухомлинського, патріотичне виховання – «це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, узнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується. Патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів, як єдність думки і діла дуже складно пов’язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею» (Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5 т. /

В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. шк., 1976. – Т.1. – 654 с.; Т.2. – 670 с.).

Виявляє внутрішній зв’язок з поняттям «патріотизм» та набуває широкого сенсу поняття «громадянськість». У педагогічному плані громадянськість містить в собі знання, переживання й вчинки. Ці складові знаходяться у певних зв’язках і взаємодії за переважання на певних етапах розвитку індивіда емоційного компонента, формування почуттєвої сфери. Отже, ці значення громадянськості доповнюють одне одного.

Школа має невичерпні можливості для здійснення громадянського, патріотичного виховання учнів, формування у них відповідних знань, цінностей, моделей поведінки. Вступаючи у численні взаємини в шкільному колективі, дитина навчається вирішувати конфлікти ненасильницькими способами, доходити розуміння з оточуючими за допомогою діалогу, вчиться захищати права людини, зокрема свої права. 

Із цією метою варто ознайомити педагогів, зокрема, класних керівників із матеріалами програми «Організація роботи щодо попередження насилля серед учнів у школі» та «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція». Доречно згадати слова В. Сухомлинського про те, що «громадянськiсть – це насамперед вiдповiдальнiсть, обов’язок – та вища сходинка в духовному життi людини, на якiй вона вiддає себе служiнню ідеалові». Саме тому варто наголосити на тому, що національно-патріотичне, вiйськово-патріотичне і громадянське виховання молодi в загальноосвiтнiх навчальних закладах мають зiграти значну роль у вихованні в неï тих основних якостей, які характернi для громадянина Украïни.

У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

Є необхідність звернути особливу увагу на результативність виховних заходів у загальноосвiтнiх навчальних закладах.

Виховні заходи мають проводитись із максимальним залученням учнів до їх підготовки. Важливо звертати увагу на місце проведення заходу та розміщення його учасників. Процес виховання не має повторювати процес навчання зовнішньо, тобто, при проведенні годин спілкування чи інших заходів класного колективу учні не мають сидіти як на уроці – один за одним, а мають бачити вираз обличчя один одного при спілкуванні, контактувати очима і таке інше.

Проведення виховних заходів мають показати наявність сильних стимулів, до яких необхідно наближати молодих людей шляхом використання нетрадиційних і розвитку традиційних педагогічних технологій. Найбільш дієвим методом має стати залучення учнів до різноманітної військово-патріотичної діяльності, що дасть змогу перетворити знання, одержані на уроці, на норму поведінки, на особисті переконання кожного учня та співпраця педколективів із військовими комісаріатами у позакласній та позашкільній військово-патріотичній діяльності.

Виховання учнів на бойових традиціях старшого покоління є важливою складовою виховної роботи. Під бойовими традиціями розуміються історично складені моральні правила і звичаї, норми поведінки людей, які спонукають їх зразково виконувати свій військовий обов’язок, чесно і добросовісно служити Вітчизні.

Міністерство освіти і науки України рекомендує актуалізувати:

організацію збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України;

оновлення експозицій шкільних музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної території;

шефство над родинами учасників ATO, які цього потребують,у зв’язку з героїчними й водночас драматичними й навіть трагічними подіями останнього часу;

формування засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва.

З огляду на це варто:

По-перше, виокремити як один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів - Герба, Прапора, Гімну.

По-друге, необхідно виховувати в учнівської молоді національну самосвідомість, налаштованість на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.

По-третє, системно здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.

По-четверте, важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та послуговування  нею повинно стати пріоритетними у виховній роботі з дітьми. Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота України.

По-п’яте, формувати моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати бережливе ставлення до природи, розвивати мотивацію до праці.

Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності.

У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

Щоб наша учнівська молодь мала стійкі сформовані патріотичні цінності, методична служба має виконати досить важливу місію. А саме: знаючи, що дитина виховується прикладом тих, хто її оточує, важливо сформувати у педагогів патріотичні цінності та уміння передавати та демонструвати їх. Для цього необхідно, плануючи методичну діяльність із педагогами різних категорій, використовувати різноманітні активні та інтерактивні форми роботи, так як виховання патріотизму молоді не може бути реалізоване в одноманітних формах.

Необхідно будувати таким чином засідання методичних об’єднань, щоб педагоги могли оволодівати особистим досвідом участі в колективній організаторській діяльності, колективних творчих справах педагогічних колективів.

Величезний вплив на виховання патріотичних цінностей особистості мають батьки.

Адже, виховання громадянськості, патріотизму дитини відбувається в двох одночасно діючих і впливаючих на неї площинах – у площині сім’ї та в площині школи. Тотожність змістового наповнення кожної з них забезпечує цілісність громадянського становлення особистості. Натомість, розбіжність настановлень батьків і вчителів (як представників офіційного погляду на сутність громадянськості та патріотизму) може не лише загальмувати належний розвиток у зростаючої особистості громадянських та патріотичних якостей і цінностей, а й спричинити формування байдужої людини, навіть такої, котра має викривлені погляди щодо сутності громадянськості.

З огляду на це, важливого значення набуває певна узгодженість змістового аспекту національно-патріотичного виховання школярів, його взаємодоповнюваність діями з боку батьків і вчителів. Ефективним засобом вирішення цього завдання є взаємодія сім’ї і школи як інтеракція, аспект спілкування, що виявляється в організації людьми (соціальними інститутами) взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної спільної мети, регулювання внутрішньої організації, узгодження видів діяльності окремих її учасників.

Взаємодію сім’ї і школи розглядаємо як координатора спільної діяльності батьків і педагогів з проблем виховання дітей шкільного віку, завдяки якому відбувається взаємне стимулювання, здійснюється взаємний контроль та взаємодопомога, спрямовані на розв’язання спільного завдання, що забезпечує більшу ефективність, порівняно з простою сумою індивідуальних дій кожного з цих соціальних інститутів. Запровадження означеної взаємодії як координатора виховання школярів потребує відповідного змістового та методичного забезпечення.

Також навчальні заклади мають проводити інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.

Водночас необхідно активізувати співпрацю педагогічних колективів з органами учнівського та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді духовності, моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві; діяльність шкільного батьківського всеобучу з питань формування патріотичних цінностей в учнів.

Робота з батьками завжди є нелегкою, потребує від педагогів знань методики роботи з батьками. Питання навчання батьківської громадськості стоїть на порядку денному методичних об’єднань класних керівників уже два роки. У наступному навчальному році маємо продовжити роботу за даним напрямом виховної діяльності.

Слід визнати, що поміж інших джерел впливу на становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше. Завдяки результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває, про що говориться у методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки України щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема, на уроках із усіх предметів, що дає можливість більш ефективно проводити виховну діяльність.

У сучасному світі дедалі усе більшої ваги набуває одна з основних цінностей людства – цінність здоров’я. Забезпечення здоров¢я дітей та їх здатності навчатися є суттєвою складовою ефективної системи освіти. Не викликає сумнівів твердження, що освіта та повсякденні поведінкові практики міцно пов¢язані між собою. Освіта та здоров¢я також є взаємодоповнюючими компонентами успішного повсякденного буття дітей та молоді. Все більш актуальною стає необхідність розповсюдження знань, створення відповідних умов для набуття необхідних навичок та розвитку міцних переконань щодо здорового способу життя в підлітковому та молодіжному середовищі, а також серед педагогів і батьківської громадськості.

Одним із основних завдань сучасної школи є створення освітнього середовища для розвитку здорової дитини, формування свідомого ставлення до свого життя і здоров’я, оволодіння навичками безпечного життя і здорової поведінки. Пріоритетом школи є задоволення потреб індивідуального розвитку - це відповідь на виклик часу і тому цей напрям діяльності навчальних закладів теж вимагає необхідної уваги.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності загальноосвітніх навчальних закладів є правопросвітницька діяльність, яка потребує удосконалення, урізноманітнення та осучаснення форм виховних заходів.

Загальноосвітнім та позашкільним навчальним закладам необхідно також сприяти створенню:

-    системи національно-патріотичного виховання у навчальних закладах;

-    поповнення інформаційних ресурсів навчальних закладах із національно-патріотичного виховання;

-    банку педагогічного досвіду національно-патріотичного виховання;

-    моделей національно-патріотичного виховання у навчальних закладах. 

Нормативно-правова база з питань патріотичного виховання

Указ Президента України від 24.03.2015 № 169 «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни»;

Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 «Про День Гідності та Свободи»;

Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 «Про День Соборності України»;

Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 «Про День захисника України»;

Указ Президента України від 24.09.2014 № 744 «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності»;

Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, схвалена Указом Президента України від 25 жовтня 2002 року № 948;

Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212;

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009-2015 роки»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 1494 «Про затвердження Плану заходів щодо підвищення рівня патріотичного виховання учнівської та студентської молоді шляхом проведення на постійній основі тематичних екскурсій з відвідуванням об’єктів культурної спадщини»;

Доручення Кабінету Міністрів України від 05.05.2009 № 22966/1/1-09 та План організації виконання положень Указу Президента України від 27.04.2009 № 272 «Про проведення Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти»;

Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 16 червня                  2015 року № 641;

наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 «Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді»;

наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011    № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»;

наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України»;

лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 1/9-412 «Про проведення Уроків мужності»;

лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.07.12 № 1/9-530 «Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи».

Програма національного виховання учнівської молоді Рівненщини на 2008-2020 роки.

Інтернет-ресурси з питань патріотичного виховання

Інститут проблем виховання НАПН України ipv.org.ua/publications/zbirnuk.html

Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи psyua.com.ua

Український інститут національної пам’яті memory.gov.ua/publication

Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка uisr.org.ua

Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського nuou.org.ua/nauka/naukovi-publikatsii.html

Рада Європи (посібник «Демократичне управління школою) http://www.coe.int/t/dg4/education/edc/Resources/EDCPACK_EN.asp

Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді ukrjuntur.org.ua

Пластовий портал plast.org.ua

Благодійний фонд «Героїка» http://geroika.org.ua/

Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» http://stop-war.org.ua/rekom.php; http://stop-war.org.ua/view_news14.php?id=61

Історична правда istpravda.com.ua

Лікбез likbez.org.ua

Пам’ятаємо загиблих memorybook.org.ua

Центр досліджень визвольного руху cdvr.org.ua

Документальний серіал «Наша Скриня» www.fayloobmennik.net/3781087

Список літератури

1. Бака М. М. Фізичне і військово-патріотичне виховання молоді : навч.-метод.посібн. / М. М. Бака, В. П. Корж. – К. : Книга пам’яті України, 2004. – 460 с.

2. Бех І. Д., Чорна К. І. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. – Київ, 2014. – 29 с.

3. Жаровська О. П. Національна свідомість як складова патріотичного виховання студентів педагогічних університетів / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 233 – 242.

4. Жеребцова М. В., Бородін С. Е., Ніколаєв О. С. Скаутинг та краєзнавство – система патріотичного виховання молоді / Збірка статей з історії українського скаутингу. – К. ПП «Стародавній світ», 2013. – 312 с.

5. Завалевський Ю. І. Громадянське виховання старшокласників: проблеми, досвід, перспективи / Ю. І. Завалевський. – Київ, 2003. – 104 с.

6. Івженко Ю. В. Молодіжні громадські організації як інститут формування соціальної активності особистості / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 289 – 296.

7. Карпач Н. І., Олешак С. П. Особливості розвитку молодіжної участі у волонтерській діяльності / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 351 – 360.

8. Окушко Т. К. Методика формування соціальної ініціативності підлітків у дитячому громадському об’єднанні / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 2. – С. 51 – 60.

9. Оржеховська В. М., Кириченко В. І., Ковганич Г. Г. Взаємодія навчального закладу і сімї: стратегії, технології, моделі / Навчальний практико зорієнтований посібник. – Х. : Точка, 2007. – 192 с.

10. Сіренко С. М. Удосконалення системи підготовки класних   керівників до здійснення виховної діяльності в умовах післядипломної освіти : [Електронний ресурс], режим доступу www.kpi.kharkov.ua/archive/Наукова_періодика/elits/2011/29

Формування національно-патріотичних якостей учнів загальноосвітньої школи

     Однією з найважливіших педагогічних закономірностей є та, що в процесі формування особистості, а отже, й підростаючого покоління, найефективніші шляхи пізнання – це від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до міжнаціонального, світового.   Система виховання постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, модальний та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації та держави.      

   Мета патріотичного виховання – це виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

    Патріотичне виховання в школах спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Воно здійснюється на всіх етапах навчання в школі, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.  

   В основу виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.  Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Ціновим засобом відображання нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова від почуття національної меншовартості, від почуття національної наповноцінності, що формувалися віками.          Сьогодні Україну, яка проголосила державну незалежність визнали більше ста країн світу, однак ми не стали незалежними. Головною причиною цього є наша економічна залежність від Росії. Але не тільки це. Загляньте у так звані українські школи промислових міст: навіть учителі, не кажучи вже про учнів, вийшовши з уроку української мови чи літератури, переходять у спілкуванні на російську. Відомо чимало сімей – вдома спілкуються українською мовою, а вийшовши на вулицю починають говорити російською.   Ця хвороба, що її так точно помітив і описав Т. Г. Шевченко називається "хохлацький синдром". Нам постійно нав’язувалися і нав’язуються думки про те, що ми не проживемо без допомоги "старшого брата". Отже, ми можемо і мусимо перебороти в собі клятий мікроб неповноцінності. Ніхто: ні німець, ні француз, ні американець – не прийде вчити нас національної гідності. Ми самі маємо осмислити нашу природу й історію, прислухатися до голосу крові й зрозуміти, що ми є часткою великого і гордого народу, що нам є чим пишатися, що ми заслуговуємо на повагу до себе.Погляньмо правді в вічі. Якщо раніше наші діти мали хоч якісь ідеали, соціальні орієнтири, нехай навіть штучні, надумані, і могли зіставляти з ними власні вчинки, то тепер кіно, телебачення і ринково-вулична література виставляють героями гангстерів, сумнівних закордонних суперменів та повій, що негативно впливає на формування свідомості молодих громадян України.   Наші діти соромляться бути м'якими, добрими і ввічливими, сприймаючи недоречність і шанобливість щодо інших людей як ознаку недосконалості й відсталості. Натомість вони готові кинути виклик будь-кому, виявити брутальність, зухвалість і нахабство.       Нам варто пам'ятати крилатий вислів відомого польського письменника Бруно Ясенського, який говорив, що не треба боятися ворогів – у гіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у гіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство.   Школа це життєвий простір дитини; тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому виховна робота планується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демократичного діалогу між поколіннями. Важливу роль у цьому відіграє позакласна робота. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів. Одночасно він є ініціатором залучення учнів до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах.  

  Мета формування патріотичних почуттів передбачає вироблення і зміцнення в свідомості кожного громадянина гордості за свою Вітчизну, її історію й традиції, готовності захищати її свободу.